"Тартак Та Нічлава"
ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!
24-го серпня 2007-го року має відбутися всеукраїнська радіопрем'єра пісні гурту "Тартак" "Не Кажучи Нікому", записаної разом з Андрієм Підлужним. Одночасно з тим пісня має з'явитися і на нашому сайті - для вільного скачування. Оскільки нашою метою є максимальне розповсюдження цієї пісні, як певного ідейного продукту, ми звертаємося до всіх наших прихильників та однодумців з проханням якомога ширше сприяти цьому. Скачуйте пісню, викладайте на інших сайтах, пересилайте її друзям та знайомим - хай слухають самі й дають послухати іншим!
Ця невеличка акція не має жодного політичного підтексту - це виключного патріотична ініціатива.
Слава Україні! Героям Слава!
Не кажучи нікому
Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою…
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі…
То що ж робити — сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу — з новими ворогами?
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться — «Хай поживе ще трошки»
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого…
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я — то хто? Зайве питання…
Для нас це не проста війна — це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу…
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія — на повстанців…
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани…
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих…
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо…
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
Тіла загинуть — житиме ідея…
А наші душі тут — в рідних просторах —
Волинських лісах, Карпатських горах…
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.